ПОЕТ ВОЮЄ СЛОВОМ!
ПОЕТ ВОЮЄ СЛОВОМ!
Ця поезія була написана автором в 2004 році, під-час Помаранчевої Революції. Такою була, на той час, особиста реакція поета на події в Києві, хоч дехто критикував його за надмірну неповагу до північного сусіда. В реальності вона була призначена і для внутрішнього ворога, зрадників і перекінчиків, які діяли у змові з московитами. Поезія була опублікована в збірці "Золотавий цвіт любови" в 2005р. На той час поезія виглядала занадто жорстокою.
Через десять років, в 2014-му - поезія стала ще більш актуальною під час Революції Гідности і була масово поширена у соц. мережах.
У сьогоднішніх воєнних лихоліттях цей твір набрав ще більшої ваги і значення ніж будь коли перед тим, бо виявилося, що він таки мав право на життя двадцять років поспіль і відобразив змістовно головну суть московського ворога, який майже чотириста років перебуває з народом України у постійних війнах, конфліктах через анексії українських земель, викрадення історії, мови, влаштування голодоморів, переселень на сибірські простори, вбиств провідників визвольних рухів, тощо, намагаючись повністю знищити українців, як націю.
В поезії введені незначні для тексту зміни і доповнення, відповідно до вимог сьогодення. То чи виглядає вона сьогодні жорстокою?
Голова Саранчуківської СТГ Володимир Петровський.
Глухо-німі раби московської свободи,
Безликі, хтиві, блазні-холуї,
Ви не з людської Божої породи-
Ви є безбатченки на краденій землі.
Чи вас гієна в муках породила,
У темних хащах, на гнилому пні,
Вовчиця дика молоком кормила
Навпіл з отрутою безликої змії?
Чи ви поріддя Сатани із аду,
Хвостате,дике,мов скажені пси,
Продажні душі, зрощені на зраді,
Зухвалі серцем п"яні голоси.
Ви ще слюнявите злобою Україну,
Живу кровицю п"єте без кінця,
Вас завтра Правда кине на коліна,
Перед лицем небесного Отця.
Ви будете в"юнитися гадюками,
Конаючи у власному багні,
Просить пощади,простягати руки,
Криваві, людовбивчі та брудні.
Укриє вас пекельний попіл слави,
З ідей гнилих не лишиться й сліду,
Ваш вождь кремлівський-трупик величавий
З рогатими конатиме в аду.
Прийшов наш час,воскресне слово роду,
У руслах чистих, неотруйних рік,
Ви є кати, мучителі мого народу,
Котрого не здолаєте повік!
Народ мій в серці викресав Свободу,
У тілі в нього не водиця-кров,
Ви ж бо кати від роду і до роду,
А ваша приязнь-Юдина любов!
Іду на ви,клубиться гіркий порох,
Дніпро клекоче валами нових сил,
Кипить Дністер і б"ють серця на сполох,
Із братських, оскверених могил!
Народ мій встав і гра вже закінчилась,
Ягнячі маски зірвані з лиця,
Чума московська кров"ю заюшилась
Над прірвою свого логічного кінця!
2005-2022р.
Петро Гринчишин
