Різдвяна свічка пам’яті, віри та надії об’єднала серця Саранчуківської громади
Саранчуківська громада прожила день великої духовної сили. Під назвою «Різдвяна свічка пам’яті, віри та надії», що відбувся у стінах Комунального закладу «Саранчуківська сільська публічна бібліотека імені Івана Гавдиди».
Ми зібралися разом із родинами наших загиблих захисників та родинами тих, чий шлях додому ми виглядаємо щохвилини — наших безвісти зниклих воїнів.
Захід розпочався у тиші, яка панує лише у хвилини найвищої пошани. Світло в залі пригасло, і лише дві великі свічки чекали на свій час. Ця мить стала серцем події - право запалити Свічку Пам’яті за тими, хто став частиною Небесного Воїнства, та Свічку Віри і Надії за тих, чия доля сьогодні оповита туманом невідомості, надали рідним наших воїнів -
Владиславу, сину загиблого Василя Гули, та пані Надії, дружині зниклого Сергія Смолія. Коли полум’я розгорілося, здалося, що в залі потеплішало від присутності душ тих, на кого ми чекаємо і кого пам’ятаємо.
Одразу після запалення свічок мовчання змінила пісня. Вокальний ансамбль сільського будинку культури села Котів, художнього керівника Надії Андрусишин подарував присутнім дві знакові колядки. «Добрий вечір люди у вашій теплій хаті» — огорнула присутніх затишком рідного дому. Повстанська колядка «Уставай же, брате» — прозвучала як заклик до стійкості, нагадуючи про неперервність нашої боротьби.
Справжньою окрасою заходу став дитячий Різдвяний вертеп села Саранчуки. Це була не просто вистава, а сучасна постановка про Різдво, нерозривно пов'язана з нинішньою війною. Коли маленькі актори виконували колядку «Сумний Святий Вечір», зал плакав. Дитяча щирість і слова про порожній стілець за святковим столом стали дзеркалом реальності для багатьох присутніх сімей.
Священна хвилина мовчання об’єднала всіх у спільній молитві без слів. А далі — на екрані з’явився відеоряд. Один за одним перед очима громади проходили обличчя: Герої, які загинули, та ті, хто пропав безвісти. Кожна світлина — це ціле життя, мрії та подвиг.
Коли екран згас, у виконанні Христини Андрусишин. Прозвучала коляда «Зірка яскрава у небі тривожному», яка стала щемливим продовженням візуальної пам'яті, вселяючи віру в те, що кожна душа знайде свій шлях до світла.
Найважчою, але найважливішою частиною заходу стали виступи рідних. Кожне слово було просякнуте болем і надлюдською гідністю:
Валентина, дружина загиблого воїна Романа Могили-Савчука, поділилася спогадами про свого чоловіка.
Ніна Іванівна, мама загиблого Героя Віктора Пасічника, розповіла про свого сина — про його мрії та шлях воїна.
Ольга Ярославівна, мама зниклого безвісти Михайла Боднара, говорила про материнське чекання, яке не знає втоми.
До громади завітав почесний гість — громадський діяч, поет та бард Олег Вітвіцький. Він виконав пісню, присвячену своєму другу та побратиму — легендарному саранчуківцю, провіднику ОУН Івану Гавдиді.
Теплий, родинний настрій подарував присутнім родинний гурт «Зерно» сімʼї Гребеняків із Тернополя. Старовинні колядки у їхньому виконанні звучали, як молитва, що дає силу триматися своєї землі.
Кульмінацією музичної частини стало спільне виконання знаменитої колядки «Там во Бахмуті»автором Олегом Вітвіцьким та гуртом «Зерно». Це поєднання сучасного барду та автентичного звучання гурту створило неймовірну енергетику, об’єднавши сучасний біль Бахмута з віковічною силою нашого коріння.
Благословення, слова підтримки та духовного зміцнення звучали з уст отця Василя Колосівського. Його звернення було сповнене батьківського тепла та глибокого співчуття. Отець Василь знайшов саме ті слова, які стали тихою молитвою та розрадою для зболених сердець, нагадуючи, що віра та світло надії здатні провести крізь найважчі випробування. Його благословення об'єднало всіх у спільній надії на диво та мир.
Особливим і надзвичайно емоційним моментом став виступ голови Саранчуківської громади Володимира Петровського. Звертаючись до родин Героїв, він не стримував сліз, адже кожен полеглий захисник і кожен зниклий безвісти воїн— це особистий біль для всієї громади. Володимир Петровський провів історичну паралель між сучасними захисниками та Героями Крут, наголосивши на незламності українського духу, що передається з покоління в покоління. Його слова стали закликом до єдності та підтримки тих, хто сьогодні несе найважчий хрест.
Неформально, по-родинному завершилася зустріч. За спільним столом, куштуючи різдвяні смаколики, рідні воїнів мали можливість просто поговорити та поділитися своїм болем . У цих розмовах і народилося те, заради чого ми зібралися — відчуття, що ніхто не залишиться наодинці.
Ми пам’ятаємо кожного. Ми віримо у диво повернення. Ми тримаємо свічку пам’яті, віри та надії.
Вічна слава Героям!
Чекаємо на кожного живим!
